Ізраїль, країна, яка існує в умовах перманентної війни, переживає глибоку мобілізаційну кризу, що загрожує не лише обороноздатності, а й політичній стабільності. Конфлікт навколо призову до армії, який триває десятиліттями, набув особливої гостроти після нападу ХАМАС 7 жовтня 2023 року, коли дефіцит особового складу став критичним. В центрі кризи — ультраортодоксальна спільнота хареді, яка відмовляється служити в Армії оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ), посилаючись на релігійні переконання.
Обов'язковий призов до ЦАХАЛ діє з моменту заснування держави у 1948 році і охоплює як чоловіків, так і жінок. Резервна система Ізраїлю є основою обороноздатності: у разі великої війни тотальна мобілізація резервістів має завершитися протягом доби. Однак для хареді це правило ніколи не діяло. Ще на зорі державності Давид Бен-Гуріон домовився з ультраортодоксальною спільнотою про звільнення студентів єшив (релігійних навчальних закладів) від служби за принципом «Торато умануто» (Тора як професія). Тоді йшлося про кілька сотень людей, але з часом ця тимчасова пільга перетворилася на структурну проблему.
Сьогодні хареді становлять близько 13-14% єврейського населення Ізраїлю, тобто приблизно 1,3 мільйона людей. Десятки тисяч чоловіків призовного віку роками користуються звільненням від служби просто за фактом навчання в єшиві. Спільнота хареді дотримується принципу, що вивчення Тори є пріоритетом над усім іншим, включно з обороною держави. Головний рабин ізраїльських сефардів Іцхак Йосеф заявляв, що громада масово залишить Ізраїль, якщо її почнуть примусово призивати. Це офіційна позиція впливових релігійних партій, які десятиліттями входять до урядових коаліцій і без чиєї підтримки жоден прем'єр не може сформувати більшість.
Перелам настав після 7 жовтня 2023 року, коли ізраїльська армія зіткнулася з гострим дефіцитом особового складу. Питання, чому одні йдуть на фронт, а інші продовжують сидіти в єшивах за державний кошт, стало питанням суспільної справедливості. У червні 2024 року Верховний суд Ізраїлю одноголосно постановив, що без окремого закону, який би розрізняв студентів єшив та решту призовників, загальний обов'язок військової служби поширюється на хареді так само, як і на всіх інших громадян. Суд назвав багаторічну практику звільнень «недійсним вибірковим правозастосуванням» і «серйозним порушенням верховенства права та принципу рівності перед законом».
Реакція спільноти була миттєвою і масштабною. Хареді заблокували вулиці Єрусалима та Бней-Брака. У жовтні 2025 року понад десять тисяч представників громади зібралися біля ізраїльського консульства в Нью-Йорку. У так званому «марші мільйона», організованому мережею єшив після серії арештів студентів за непокору, брали участь настільки масові натовпи, що поліції довелося перекрити всі дороги до Єрусалима, залучити дві тисячі особового складу і закрити головний залізничний вокзал міста. На момент тих подій було затримано 800 людей із майже семи тисяч зафіксованих ухилянтів-ортодоксів.
Цифри свідчать про масштаб проблеми: за оцінками ізраїльської армії станом на середину 2026 року кількість людей, класифікованих як ухилянти від призову, сягає приблизно 32 тисяч, ще близько 50 тисяч отримали офіційне попередження. Загальна кількість тих, хто в перспективі може підпасти під цю категорію, оцінюється у 80-90 тисяч. Попри це, поліція за рік з початку кризи проактивно заарештувала лише 17 таких ухилянтів — настільки токсичною політично є ця тема, що влада фактично нічого з цим не робить.
Конфлікт навколо призову хареді перетворився на пряму загрозу існуванню уряду Біньяміна Нетаньягу. Ультраортодоксальні партії є ключовими членами коаліції, і будь-які спроби примусової мобілізації можуть призвести до її розпаду. Водночас суспільний тиск зростає: світські ізраїльтяни, які несуть тягар військової служби, вимагають рівності. Ця криза демонструє, як релігійні привілеї можуть підривати національну безпеку навіть у країні, де військова служба вважається священним обов'язком.
