Біблійна притча про господаря виноградника, який платить однаковий динарій усім працівникам незалежно від того, скільки годин вони пропрацювали, цього літа набуває нового звучання. Автор колонки пропонує поглянути на неї не як на алегорію віри, а як на метафору державної служби: платять не за стаж чи гучні посади, а за те, що людина нарешті стала до роботи. І якщо дивитися так, то багато хто з тих, хто мав би служити, досі стоїть біля воріт, а деякі взагалі переплутали, навіщо прийшли.

Найменше претензій — до молоді, яка вийшла на майдани з картонками та маркерами, протестуючи проти звільнення уряду, зокрема віцепрем'єра Михайла Федорова. Автор називає їхній прихід найкращою новиною літа: вони вчаться демократії єдиним способом — практикуючи її ногами, картоном і голосом. Хоч вони поводяться по-різному, іноді некоректно, питання до них прийде з часом. А поки що головні питання — до інших.

До Кабінету Міністрів і державних компаній автор звертається з нагадуванням про етимологію слова «служба»: воно походить від «служити», і служать не міністрові чи куратору з Офісу, а людям, які платять зарплату. Питання прості: коли востаннє ухвалювали рішення, вигідне країні, але невигідне особисто? Скільки реформ пережили б публікацію повного списку бенефіціарів? І чому єдиний зворотний зв'язок, який система здатна почути, — це площа? Наявність кількох притомних міністрів і менеджерів середньої ланки, які дійсно служать 24/7, лише підкреслює загальний цинізм. Політолог Ґільєрмо О'Доннелл називав це відсутністю горизонтальної підзвітності: коли інституції перестають контролювати одна одну, суспільству лишається тільки вулиця.

До Президента автор звертається через призму праці Ганни Арендт «Про насильство». Вона розрізняла владу і силу: влада народжується там, де люди діють спільно і довіряють, а сила з'являється там, де влада закінчується. У лютому 2022 року Президент мав найбільшу владу в новітній історії, бо мільйони людей добровільно стали поруч. Питання одне: на що цю владу обмінюють? Коли державні рішення дедалі частіше пояснюються логікою персональних битв, а заручниками стають десятки мільйонів співгромадян, то власними руками роблять те, чого не змогла зробити російська армія — конвертують владу в силу, а довіру в апарат.

Окремий блок питань — до силовиків. Сьомого липня Державне бюро розслідувань провело обшуки в компанії Vyriy Industries, одному з найбільших виробників FPV-дронів. Обшуки відбувалися без ухвали суду, одночасно на десятках виробничих локацій, в офісі та за місцем проживання керівництва. Версія слідства: компанія, яка поставила державі безпілотників на майже сім мільярдів гривень, штучно завищувала вартість. Власник компанії відповів цифрами: середня ціна їхнього 10-дюймового FPV-дрона становить 16 314 гривень проти 21 967 у конкурентів, тобто приблизно на двадцять відсотків нижче за ринок. Автор не береться встановлювати істину, але ставить процедурне питання: якщо є докази, чому немає ухвали суду, а якщо немає ухвали, то що саме демонстрували десятками одночасних обшуків у виробника чверті українських FPV — як не силу заради сили?

Дев'ятого липня компанія «Українська бронетехніка» заявила, що під час обшуку співробітники СБУ жорстоко побили у власній оселі першого заступника директора компанії, що призвело до численних травм, струсу мозку та госпіталізації. На відео з домашніх камер чути, як озброєні чоловіки наказують йому стати на коліна і називають його нецензурними словами, причому команда лунає російською: «На колени». СБУ побиття заперечила. Автор вимагає конкретних відповідей: хто ці люди поіменно, якою мовою написані їхні службові посвідчення, хто віддав наказ і хто його виконував, і чи розуміє хтось у кабінетах, що держава, яка спершу сама створює загрозу, а потім продає захист, перестає бути державою.

Загалом колонка ставить під сумнів здатність влади чути суспільство без площ і протестів, а також закликає до відповідальності тих, хто має служити, але перетворив службу на імітацію.