Стиль життя 3 хв читання
Як українці називали види спорту сто років тому
Понад сто років тому українська спортивна лексика мала зовсім інший вигляд: замість «футболу» та «баскетболу» вживали питомі назви, як-от «гаківка» та «лещетарство».
Оксана ШаповалКореспондентка
Сучасні українці звично кажуть «футбол», «баскетбол», «волейбол» і «хокей», проте понад сто років тому спортивна лексика в Україні звучала зовсім інакше. Багато звичних сьогодні запозичень тоді ще не закріпилися в мові, а натомість побутували питомі українські назви, що походили від народних традицій, особливостей гри або характеру руху.
Так, замість «футболу» в давніших джерелах можна натрапити на «гаківку» — назву, пов’язану з грою, у якій м’яч гнали ногами. Це слово не було поодиноким винятком: українська спортивна термінологія на початку XX століття активно формувалася, і поряд із міжнародними запозиченнями з’являлися власні відповідники. Вони відображали те, як люди сприймали ту чи іншу дисципліну, і часто були зрозумілішими для широкого загалу, ніж чужомовні кальки.
Інший приклад — «лещетарство», яким позначали заняття, пов’язані з лижами та ковзанами. Ця назва походить від слова «лещета», що вживалося на позначення відповідного спорядження. Отже, замість звичного сьогодні «хокею» чи «фігурного катання» в тогочасному мовленні могло звучати «лещетарство». Такі назви не були штучними вигадками — вони природно входили до мовної практики й побутували в пресі, спортивних товариствах і побутовому спілкуванні.
Мовознавці зауважують, що формування української спортивної термінології відбувалося в умовах конкуренції з міжнародними запозиченнями. Частина питомих назв із часом вийшла з ужитку, поступившись уніфікованим «футболу», «баскетболу» та «волейболу», які закріпилися завдяки поширенню міжнародних спортивних федерацій і правил. Інші ж збереглися лише в історичних джерелах, етнографічних записах або як мовні курйози.
Дослідники наголошують: повернення до цих назв не є самоціллю, але вони важливі як свідчення того, що українська мова здатна самостійно творити спортивну лексику. Історія слів «гаківка» та «лещетарство» показує, що навіть у сферах, де домінують міжнародні терміни, українська традиція мала власні відповідники. Це дає підстави говорити про тяглість мовної творчості та про те, що сучасна спортивна термінологія — результат тривалого відбору, а не незмінна даність.
Для сучасного читача ці назви можуть звучати незвично, проте вони нагадують: мова розвивається разом із суспільством, а спорт був і залишається частиною культурного життя. Знання таких фактів збагачує уявлення про минуле українського спорту та про те, як змінювалося повсякденне мовлення протягом століття.
