Політика 5 хв читання
Після війни з тисяч оборонних компаній залишаться сотні, каже Роман Сульжик
Венчурний інвестор Роман Сульжик пояснює, чому інвестиції в оборонні технології зростають, чи є в цьому інвестиційна бульбашка та що чекає на український Defense Tech після завершення війни.
Оксана ШаповалКореспондентка
Венчурний інвестор і засновник фонду Роман Сульжик вважає, що інвестиційна бульбашка в оборонних технологіях уже сформувалася, і називає це цілком природним явищем. За його словами, після війни з близько п’яти тисяч українських компаній, які виробляють озброєння, залишаться лише сотні.
Світові інвестори дедалі активніше вкладають гроші в Defense Tech. За даними PitchBook, у 2025 році венчурні інвестиції в оборонний сектор і суміжні технології сягнули 49,1 млрд доларів, а лише за першу половину 2026 року — 35,6 млрд доларів. Зростає також активність фондів прямих інвестицій (Private Equity), які традиційно фінансують зрілі цивільні компанії.
За словами Сульжика, причина такого припливу капіталу — технологічна революція, що змінює способи ведення війни. Значна частина озброєння, яке є у світових арсеналах, стає непридатною, з’являються нові можливості для асиметричних ударів, а країнам доводиться переглядати підходи до безпеки. «Україна опинилася в епіцентрі цих змін», — говорить він. Якщо у 2020 році мало хто назвав би Україну серед п’яти провідних країн у сфері військових технологій до 2030 року, то тепер, за його словами, відповідь на питання про 2035 рік буде ствердною. Саме тому інвестори шукають компанії, які можуть стати новими виробниками озброєння і потіснити традиційних гравців ринку.
Інвестор пояснює різницю між двома типами фондів. Венчурні фонди готові вкладати кошти на ранніх етапах — від ідеї та розробки продукту до перших прототипів і продажів. Фонди прямих інвестицій зазвичай заходять пізніше, коли компанія починає масштабуватися, будувати заводи та інвестувати в маркетинг. Ці підходи можуть перетинатися, але загалом вони працюють на різних етапах розвитку бізнесу.
Сульжик визнає, що ринок перебуває в стадії бульбашки, і пояснює це історично: такі явища зазвичай виникають під час великих технологічних або фінансових революцій, як це було з появою залізниці, літаків і радіо. «Усі розуміють, що зброя майбутнього виглядатиме інакше, але ніхто точно не знає, якою саме вона буде», — каже він. Водночас, за його оцінкою, Україна перебуває лише на ранньому етапі цієї бульбашки, тож обсяги капіталу поки що невеликі. Європа, за його словами, уже інвестувала близько 10 млрд доларів, але це лише початок. Він наголошує, що бульбашку не варто автоматично сприймати як щось однозначно погане.
Щодо України інвестор зазначає, що обсяги вкладень у вітчизняні оборонні компанії значно менші, ніж у світі, і що українські компанії також є частиною глобальної інвестиційної хвилі. Він розповідає, що майже щотижня з’являються нові інвестори, які планують вкладати кошти в Україну. За його словами, в країні ніколи не було достатньо розвиненого фінансового ринку та культури інвестування, тому українські компанії поки оцінюються дешевше, ніж закордонні конкуренти. Для інвесторів це водночас і ризик, і можливість заробити на зростанні вартості бізнесу.
Багато українських оборонних компаній нині працюють переважно на державних замовленнях, і це створює питання про їхнє майбутнє після війни. Сульжик пояснює, що точні обсяги закупівель засекречені, однак, на його думку, Україна витрачає близько 20 млрд доларів на рік на таке озброєння. Після завершення війни ця сума може скоротитися, адже європейські партнери не надаватимуть стільки коштів. Частково це може компенсувати експорт, який, за його оцінкою, становитиме 2–5 млрд доларів на рік. Прогнози про 20 млрд доларів щорічного експорту, які озвучують деякі учасники ринку, він вважає нереалістичними. Для порівняння, Український інститут майбутнього прогнозував, що до 2030 року оборонний експорт України може зрости з 1–2 до 7–10 млрд доларів на рік, а в РНБО у 2026 році оцінювали можливий експорт у кілька мільярдів доларів. Наразі, за словами інвестора, експорт фактично залишається закритим.
Сульжик також наголошує, що компанії, які сьогодні виграють державні замовлення, не обов’язково стануть переможцями на експортному ринку. За його словами, він намагається інвестувати саме в ті компанії, які зможуть витримати експортну конкуренцію. Він очікує масштабної консолідації галузі: частину компаній придбають іноземні гравці, інші об’єднаються між собою. Схожий процес, за його словами, відбувався в автомобільній промисловості США на початку XX століття, коли кількість виробників значно скоротилася.
6
