Світ 4 хв читання
Повернення в бункер: як війна в Україні змінила погляд на спадщину Енвера Ходжі
Повномасштабне російське вторгнення змусило багатьох переосмислити тотальну мілітаризацію Албанії часів Енвера Ходжі: те, що десятиліттями вважалося параноєю, тепер виглядає як раціональна завбачливість.
Кирило ФедорчукПолітичний оглядач
Повномасштабне російське вторгнення в Україну змусило частину сучасників переглянути оцінку одного з найодіозніших диктаторів ХХ століття — албанського комуністичного вождя Енвера Ходжі. Його політика тотальної мілітаризації та будівництва бетонних бункерів, яку десятиліттями вважали взірцем параної та марнотратства, у нових умовах дедалі частіше виглядає не як безумство, а як далекоглядний, хоч і жорстокий, розрахунок.
Албанія проголосила незалежність від Османської імперії у листопаді 1912 року. Відразу після цього новостворена держава зіткнулася з територіальними претензіями та військами сусідніх країн — Греції та Сербії. Під час Першої світової війни на албанській землі встигли побувати армії Австро-Угорщини, Італії, Франції, Греції, Сербії, Болгарії та Чорногорії. Секретний Лондонський договір 1915 року передбачав ліквідацію Албанії як незалежної країни. Лише 1920 року вдалося відновити суверенітет, але вже 1939-го країну захопила й анексувала фашистська Італія. У 1943 році італійців змінили німецькі війська, які згодом відступили під натиском комуністичних партизанів Ходжі.
Цей історичний досвід став підґрунтям для політики Ходжі після приходу до влади. Він проголосив гасло: «Кожен мешканець країни — солдат, а народ — армія». Військова підготовка починалася зі школи, загальний військовий обов’язок поширювався і на чоловіків, і на жінок. Громадяни віком від 18 до 56 років регулярно брали участь у військових зборах і вправлялися зі зброєю. По всій країні було зведено понад 170 тисяч захисних споруд, які могли вмістити майже все населення. Особлива увага приділялася захисту столиці: оборонні точки розташовувалися навколо неї 50-ма концентричними колами.
У 1990-х, після падіння комунізму, за Ходжею міцно утвердилася репутація параноїка — жорстокого тирана й безумця, який розорив країну непомірними та безглуздими військовими витратами. В окремі роки на будівництво бункерів витрачалося до 20% національного ВВП. Однак ці споруди так і не були використані за прямим призначенням. Попри це, Ходжа вірив, що вороги не нападають на Албанію саме тому, що вона добре захищена й готова дати відсіч будь-якому загарбникові.
Масове будівництво бункерів розпочалося після введення радянських військ до Чехословаччини, яке албанці рішуче засудили як акт імперіалістичної агресії. На початку 1960-х Ходжа розірвав стосунки з Кремлем і звільнився від московського впливу. Він дійшов висновку, що Москва готова атакувати будь-яку соціалістичну країну, і вжив відповідних заходів.
Після 24 лютого 2022 року історичні практики, які здавалися остаточно дискредитованими за підсумками ХХ століття, постали в новому світлі. Постійне очікування збройного вторгнення та активна підготовка до нього виявилися не параноєю, а розумною завбачливістю. Тоталітарне гасло «Кожен житель країни — солдат, а народ — армія» вже не виглядає божевільним. З’ясувалося, що національний дохід надійніше інвестувати не в сите й комфортне життя громадян, а в купи зброї та боєприпасів, а бетонні укриття зводити доцільніше, ніж сучасні житлові комплекси та ТРЦ, беззахисні перед ворожими дронами та ракетами.
За нинішніх реалій Албанія Енвера Ходжі вже не є гротескним історичним лякалом. Це країна, чий досвід можуть вивчати прихильники тотальної української мілітаризації. Хоча ще 20 років тому подібне не примарилося б і в страшному сні. Сторонньому спостерігачеві може здатися, що восени 2026-го путінська Росія знищує лише українські підприємства, склади, автозаправки або торгово-розважальні центри. Але насправді вона знищує надію, здобуту людством після закінчення Холодної війни, та цивілізаційний шлях, обраний сотнями мільйонів людей наприкінці 1980-х — на початку 1990-х. Підстаркуватий пожилець кремлівського бункера підштовхує інших до повернення в бункер.
