Суспільство 4 хв читання
Луганськ зникає з колективної пам'яті українців — журналісти
Після 2014 року та повномасштабного вторгнення РФ Луганськ дедалі більше випадає з суспільної уваги. Журналісти кажуть, що про окуповане місто згадують переважно у зв'язку з атаками, тоді як переслідування місцевих мешканців зросло майже втричі.
Мирослава РуденкоРедакторка новин
Луганськ, який перебуває під російською окупацією з 2014 року, поступово зникає з колективної свідомості українців. Про це свідчать спостереження журналістів та медійників, які працюють із темою окупованих територій. За їхніми словами, коли в розмовах ідеться про «Схід» чи «Донбас», майже завжди мають на увазі Донецьк і Донеччину, тоді як Луганськ залишається на периферії уваги.
Керівниця редакційного відділу медіа «ШоТам» Марія Підгірна зазначає, що Луганськ фактично випав із суспільного дискурсу. За її словами, навіть у розмовах про умовний «Схід» чи «Донбас» ідеться про Донецьк, а не про Луганськ. Головний редактор «Реальної Газети» Андрій Діхтяренко, корінний луганчанин, вважає, що держава сьогодні майже повністю випустила тему окупації з уваги. Він наголошує, що цю порожнечу мають заповнювати медіа, інакше формування уявлень про ситуацію в окупації залишиться на розсуд російської пропаганди.
Історія Луганська до вторгнення РФ була сповнена звичайного життя, яке тепер здається далеким. Марія Підгірна згадує, як переїхала з батьками на Луганщину з Дніпропетровщини ще школяркою. Вона, україномовна дитина, спочатку жила в шахтарському селищі Новотошківське, де мусила переходити на російську. Водночас у сусідньому селищі говорили виключно українською. Родина Підгірних опинилася на Луганщині після Помаранчевої революції, батьки ходили на Майдан у 2004 році. Сама Марія не пам'ятає, щоб тема політики гостро поставала в її дитячому оточенні.
Особливим спогадом для неї залишається університет імені Шевченка в Луганську. За її словами, це був дуже людяний виш із великою територією, гуртожитками та інфраструктурою, де студенти почувалися як у голлівудському фільмі про університетське містечко. Після початку окупації там, за її словами, перебувають інші люди. Символом втраченого дому для журналістки стали прості сонцезахисні окуляри, куплені на місцевому ринку. Вона забула їх у гуртожитку, коли 2014 року повернулася до Луганська зі Львова, де навчалася за програмою студентського обміну. На той час уже захоплювали будівлю СБУ, а озброєні люди були й у гуртожитку. Зібрати речі вдалося дуже швидко, і за окулярами Марія більше не поверталася.
Сьогодні про існування Луганська нагадують переважно повітряні атаки. Востаннє місто ожило в суспільній пам'яті, коли дрони Сил оборони уразили місцевий гіпермаркет. Андрій Діхтяренко розповідає, що ситуація в обласному центрі схожа на те, що відбувається в Києві: горять підстанції, енергетичні об'єкти, АЗС, люди живуть без світла за графіками, часто без води. Паралельно, за його словами, посилюється терор проти тих, хто зберіг зв'язки з Україною. Людей переслідують за критичні коментарі в соцмережах про Путіна та Росію.
Наприкінці літа Діхтяренко з колегами опублікував дослідження про посилення залякування місцевих мешканців окупаційною владою. Журналісти нарахували 45 медійних кейсів — повідомлень ЗМІ про переслідування мешканців на окупованій Луганщині до повномасштабного вторгнення. Після 24 лютого 2022 року таких випадків стало вже 131. Таким чином, кількість зафіксованих випадків переслідувань зросла приблизно на 191%.
За словами журналістів, якщо тема окупованого Луганська й надалі залишатиметься поза увагою, існує ризик, що виросте покоління, яке не знатиме, що таке Україна. Вони наголошують, що медіа мають заповнювати цю прогалину, аби протидіяти російським наративам про те, що українці нібито «забули» про своїх громадян на окупованих територіях.
10
