Стиль життя 5 хв читання
Художник Володимир Манжос про полтавського Шекспіра, меморіалізацію та смак у публічному просторі
Український митець Володимир Манжос, відомий як WaOne, в інтерв'ю розповів про реакцію на пам'ятник Шекспіру в Полтаві, потребу суспільства у візуальних жестах під час війни та брак освітньої планки в міському середовищі.
Оксана ШаповалКореспондентка
Український художник Володимир Манжос, відомий під сценічним ім'ям WaOne, висловився про пам'ятник Вільяму Шекспіру, який нещодавно встановили в Полтаві. За його словами, скульптура британського драматурга з обличчям, що нагадує персонажа Джека Ніколсона з фільму «Сяйво», викликала в нього складну реакцію: спершу сміх, потім гіркоту і біль. Митець назвав це не мистецтвом, а «візуальним жестом», який змушує замислитися над тим, чому подібні об'єкти з'являються в українських містах.
Манжос зауважив, що суспільство нині переживає високий попит на меморіалізацію та різні візуальні жести, зокрема мурали. Після початку повномасштабної війни в Києві на певному етапі навіть заборонили малювати мурали, а згодом розробили процедуру затвердження проєктів із залученням експертів і представників КМДА. Усе, що з'являється поза цією процедурою, вважається нелегальним і підлягає зафарбовуванню. Художник пов'язує це з тим, що до війни митці, галеристи та поціновувачі мистецтва жили у своїй «культурній бульбашці», де цінності були зрозумілими без пояснень. Коли багато хто з цього середовища виїхав або замовк, у публічному просторі почали проявляти себе люди без відповідного досвіду, іноді з масштабністю та нахабністю.
Автор полтавського Шекспіра Ярослав Шкарупа розповів журналістам, що створив скульптуру за сім днів і отримав задоволення від роботи. За його словами, зараз більше замовлень на «мультяшні» скульптури, клумби, гномиків та слоників, але йому це вже набридло, тоді як працювати над людьми — «реально в кайф». Манжос не став коментувати особистість автора, натомість наголосив на системній проблемі: в Україні немає єдиної системи координат для оцінки адекватності мистецьких проєктів у громадському просторі.
На думку художника, одна з головних функцій візуального мистецтва в публічному просторі — освітня. Воно має задавати планку якості в найширшому сенсі. Манжос із 2018 року часто буває у Франції й може порівнювати міські середовища: там людей оточують роботи Цадкіна, Родена, а в Україні ситуація інша. Він переконаний, що глобальна проблема полягає саме в освіті та середовищі, у якому люди зростають. Якщо планку якості знижують багато разів, вона опускається дедалі нижче, і суспільство починає сприймати несмак як норму.
Володимир Манжос — не лише художник, а й автор першого в історії України муралу, створеного в дуеті Interesni Kazki разом з Олексієм Бордусовим. Його роботи можна побачити в громадському просторі Іспанії, Пуерто-Рико, Мексики, Індії, Австралії та Данії. Він також відомий як автор вітрини Hermès New Store в японському аеропорту Кансай. За плечима митця — понад чверть століття творчого шляху: від графіті до авторського стріт-арту на вулицях Києва. За кордоном його роботи часто з'являлися раніше, ніж в Україні, що є типовою ситуацією для багатьох українських митців.
Історія з полтавським Шекспіром викликала жваве обговорення в суспільстві. Посол України у Великій Британії Валерій Залужний привітав полтавчан із визначною подією, процитувавши Шекспіра: «One touch of nature makes the whole world kin», що українською означає «Один дотик природи робить весь світ спорідненим». Водночас у соцмережах скульптуру сприйняли неоднозначно, а деякі оглядачі назвали її черговим локальним мемом. Манжос нагадав, що подібні випадки вже траплялися: пам'ятник Анатолію Солов'яненку в Донецьку, вкритий сусальним золотом, учасники гурту Nazareth охрестили «Elvis», і ця назва прижилася серед місцевих.
На думку Манжоса, питання смаку залишається суб'єктивним, але суспільство має право обговорювати якість об'єктів, які з'являються в його просторі. Він закликає не перетворювати збереження колективної пам'яті на «фабрику мемів» і повернутися до фахової експертизи. Художник переконаний: якщо міське середовище не показуватиме високих зразків, планка сприйняття падатиме й далі, а разом із нею — і якість нових візуальних жестів.
